Понеділок, 24.07.2017, 13:41
Вітаю Вас Гість | RSS| PDA

Літературна творча спілка "ЕЛІТЕР"

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
видавництво книг у хмельницькому, як видати власну книгу в Україні, як видати книгу, як видати книжку, скільки коштує видати книгу, видати свою книгу, видати збірку віршів, поліграфічні послуги у Хмельницькому, популяризація книг, видати книгу в Україні, opublikować książkę na Ukrainie, найдешевше видати книгу, найякісніше видати книгу, купити книгу, издательство книг в хмельницком, как издать собственную книгу в Украине, как издать книгу, как издать книгу, сколько стоит издать книгу, издать свою книгу, издать сборник стихов, полиграфические услуги в Хмельницком, популяризация книг, издать книгу в Украине, дешевле издать книгу, качественно издать книгу, купить книгу, издание книг

ПРОЕКТИ І КОНКУРСИ

Головна » 2011 » Серпень » 12 » ЮРІЙ ЛЯХ
21:35
ЮРІЙ ЛЯХ
ЮРІЙ ЛЯХ
м. Кременчук, Полтавська обл.
Я ВІРЮ
Я в Україні не розчарувавсь,
Я в неї, наче в Бога, свято вірую.
Хай нинішня непевна булава, –
Вкраїни пульс по «Кобзарю» вимірюю.

Сучасника кумиром не роблю,
Бо ж мій кумир стоїть уже віками
І сіє зерно в зорану ріллю,
І жне його пошерхлими руками.

Попри манкуртів невситиму гадь,
Співа пісень своєю, солов`їною.
І не страшить його чужинна рать,
Бо він любов`ю повен незборимою.

Я вірю в незнищенний свій народ,
Катований московськими сатрапами, 
В невичерпність Дніпрових сивих вод
Із лебединими над берегами хатами.

Я вірю, що прокинеться Вона, 
Ота священна, незборима сила.
І духом волі, мов ковтком вина, 
Заграє у козацьких, дужих жилах.
 
І хай перевертнів сичить зрадлива 
Їй повторю уп’яте і вдесяте:
Зневіру серце в груди не прийма, 
А серце я не можу поміняти!
ЧИ МОЖНА НЕ ЛЮБИТИ УКРАЇНУ
Любіть Україну, як сонце, любіть...
В.Сосюра 
Як Україну можна не любити,
Вишневоцвітну, сонячноколосу.
І, живучи у ній, не нею жити,
Не пить її досвітанкові роси.

Як можна не боліть її плачем,
Її печаллю, віковічним сумом,
Й не дать опертись на своє плече,
І не збагнуть кобзарську віщу думу.

Чи можна не любити Україну?
У тебе, співвітчизнику, спитаю,
Й чужинським словом, мов ножем у спину,
Промовиш: « Па-украінскі – нє знаю»…

Чи ж можна нести матері хулу
За те, що в болях нас вона зродила,
Що у небес крізь лиховісну млу
Тобі щоденно доленьки молила…

Чи можна не любити Україну
І на вівтар життя їй не принести,
Коли на заклик: «Де ти, любий сину?»
Душа, мов на Великдень, не воскресне…

Земля до тебе піснею прилине,
Ти ж знов її оглушиш німотою.
Лиш дикий степ затято берегтиме
Коня і шаблю, згублених тобою…
РОЖЕВИЙ КІНЬ
Де степ заграву в неба позичає
В обіймах догораючого дня,
Над хмарами, над обрієм, над краєм
Мчить силует рожевого коня.

Вогненну гриву вітер заплітає,
Із-під копит викрешує вогонь.
А він летить, він спокою не знає,
Зійшов, напевне, в Бога із долонь.

Дзвенять підкови в небі, наче дзвони,
Підводять люди погляд догори,
А він летить, і крилами – попона,
І зорями Чумацький шлях курить.

З давен до нас прикмета дивосвітить:
У час, коли горить небес габа,
Рожевого коня як хто помітить,
Навік в собі позбудеться раба.

Вертай нам, коню, січове минуле,
Збивай з курганів пилюгу віків.
І, поки душі зовсім не поснули,
Жени із них заляканих рабів!
СЛОВА МАЗЕПИ
…През незгоду всі пропали, 
Самі себе звоювали…
І.С.Мазепа
Бринить Мазепина бандура,
Зі струн гіркі слова повстали,
Із-під Полтави, із Батурина:
«През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали…»
 
Розпочалось з доби князівської,
І тягнеться тепер віками,
Держава нищиться вкраїнцями
Заради власної амбіції,
Й не має значення, хто кинув перший камінь…
 
Прикрившись гаслами лукавими,
Ведуть вовки овець до прірви
І мовлять: «Наше дєло – правоє…»
В чиїх вустах тепер та правда є?
Не ймеш нікому більше віри…
 
Вони свого таки добилися,
Негідники у лаврах влади, 
Бо відвернувсь народ, зневірився,
Невже це все йому наснилося:
Майдан і «Нас – не подолати…»
 
На торжищі Москві продали
І рідну мову, й узбережжя,
Лиш пісня оддаль біллю креше:
«През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали…»
 
Скількох ще іскор, кочубеїв,
Барабашів і пушкаренків
В собі нам треба подолати,
Щоб змить навік тавро плебеїв,
Щоб до руїни не вертати...
МОЯ УКРАЇНО
Моя Україно, моя Батьківщино,
Невтомного серця могутнє биття.
З тобою в душі до кінця, до загину,
На хрест, на Голгофу, до скону життя.

До волі ти йшла через біль, через муки,
І гинули кращі вкраїнські сини,
Й не їхня вина, що тепер наші руки
Не з’єднані так, як єднали вони.

Ти вийшла жива, як тебе не карали
Із кров’ю залитих далеких віків.
З’єднаймося ж, друзі, щоб вороги знали:
Не всіх ще понищили вірних синів!
ДО ВІТЧИЗНИ
А Слава – заповідь моя…
Т.Г.Шевченко
Вкраїно-Русь, Пелазгіє, Аратто…
Імен твоїх священний оберіг…
Коли здіймешся ти, щоби зорати
Збур’яненої Долі переліг?

Коли на тім широкім перелозі,
Просотаному кровію дідів,
Учиниш ти під буревії й грози
До волі спраглий і стійкий засів?

Щоб листом той засів зазеленився,
Заколосив тужаво повен сил,
Щоб віковим корінням пробудився,
І був стійким в легкі й тяжкі часи.

Щоби зійшлися під Данила стяги
Сини і доньки разом, як один,
І, надихнувшись порухом звитяги,
Козацькі чайки зринули з глибин.

Щоби згадали Заповіт Шевченка
І Переяслав розірвав ярмо,
Щоби ми Січчю здійнялись за Неньку,
Тоді у Славі всі й заживемо!
НАБОЛІЛЕ
Доборолась Україна до самого краю...
Т.Г.Шевченко
Мовчать валуєвські укази,
Лягли історії на дно,
Та їхніх наслідків проказу
Ми не здолали все одно.
 
Лилася кров, гриміли війни,
Стогнала Руксолань від горя,
Та забувала Україна,
Як легко плуг наш землю оре…
Й боялась мовити словами,
Що із Трипілля проросли.
О, пращури, якби ви знали,
Як поманкуртились хохли!

Колись потужні їхні крила
В голодоморах обпатрали,
А хто ж тепер додасть нам сили?
Село… село… якби ви знали,
Вкраїни перші комуністи,
Що дітям не дістане їсти,
То від розпуки б утопились,
Та більш у світі не грішили…

Не так то сталось, як гадалось,
Не поділилася Москва,
Усе до зернятка забрала,
А Україна ледь жива
Все пухла й мерла, й забувала,
Як в рушниках колись пишалась,
Й наймелодійніші пісні
Тепер чорніли у труні…

Отак, вкраїнський комуністе,
Шолудивий друже,
Служив ти вірно москалеві,
А йому й байдуже!
Уже й до мови простягає
Загребущі руки
І по-московському співають
Шевченкові внуки…

Доборолася насправді
До самого краю
Безталанна Україна,
Що й мови не знає!

Спи, Тарасе, спи, наш батьку,
Та не прокидайся,
Бо помреш від туги вдруге,
Як про все дізнаєшся!
Спи, Богдане безталанний,
Така наша доля,
А про волю хай кургани
З вітром стогнуть в полі!..
ДО ПАТРІОТІВ
Несе Дніпро крізь ревуни-пороги
Глибінь змутнілу надпотужних вод,
Тож хто на Україні й перед Богом
Насправді є герой і патріот?

Ішла війна, ішли часи буремні
Комусь на горе, а комусь – на славу.
В сім’ї радянській, та на жаль, тюремній
Чи мали ми тоді свою державу?

Конаючи у морі крові й болю,
Під тиском кирзаків обох тиранів
Хотіли ми в борні здобути волю,
Ми прагнули позбутися кайданів.

Та той стражденний хрест, що вріс віками
У широчінь натомлених рамен,
Дамокловим мечем навис над нами
Замість розлогих пращурів знамен.

Ще й досі ми розділені надвоє,
Та не по Сяну вже, не по Дніпру,
В серцях межа ця не дає покою 
В новітню, самостійницьку пору.

Чи стачить хисту, волі і наснаги
Серцям забитись нашим в унісон
Аби на ниві мудрості й поваги
Писався і виконувавсь закон.

Щоб схід і захід завше були разом
Й не слухали московського Стовпа,
Щоби забули чвари і образи
Солдат радянський і вояк УПА.

Лише тоді мине доба руїнна
Й відійде в небуття непевний час,
Коли у кожнім серці – Україна
В єдинім ритмі об’єднає нас!

Категорія: СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ | Переглядів: 640 | Додав: tigres | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 2
2  
Дякую, Альбіно, за теплі слова!

1  
"Й не їхня вина, що тепер наші руки
Не з’єднані так, як єднали вони."
Так багато віршів, присвячених Україні... Вірю, що Ви таки справді щиро любите її...

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Серпень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів